Зазвичай, коли дивишся фільми жахів, усвідомлюєш, що все це гра акторів, видовищні спецефекти і майстерно продуманий сценарій. І хоч які були б страшні ці кінострічки, із часом наша фантазія заспокоюється і залишається лише враження від перегляду. Але уявіть, якщо все побачене відбувалося насправді. Всі ті жорстокі вбивства, містичні потойбічні явища, нещасні випадки і т. д. колись мали місце. 5.ua підготував для вас добірку фільмів жахів, історії яких основані на реальних подіях.
Про це пише видання "5".
Вогонь у небі
Ви вірите у позаземне життя, в інопланетян та НЛО? Ні? Тоді вам варто переглянути цей фільм. Він не для тих, у кого слабкі нерви. Історія розповідає про Тревіса Волтона, який стверджував, що у 1975 році його викрали інопланетні створіння й проводили над ним різні досліди. Все почалося з того, як Тревіс та його колеги-лісоруби о шостій вечора вирушили до лісу. Аж раптом побачили дивне сяйво в небі та поряд - дископодіний об'єкт. Тревіс вийшов з машини, аби роздивитися це дивне явище. Коли чоловік наблизився до НЛО, на нього спрямували синьо-зелений лазер і він втратив свідомість. До смерті перелякані лісоруби втекли з місця події й одразу звернулися до місцевого шерифа. Тоді розпочалися пошуки Тревіса Волтона, втім ніхто його так і не зміг знайти. Лише через п'ять днів Тревіс з'явився у місті. Чоловік заявив, що прокинувся на тому самому місці в лісі і бачив, як НЛО відлітав у небо. Пізніше він розповідав місцевим жителям про досліди, які над ним проводили гуманоїди. Його слова підтвердилися під час гіпнозу та на детекторі брехні. Лісорубів, які стали свідками події, також перевірили на правдивість слів.
Техаська різанина бензопилою
В основу фільму покладена історія американського маніяка-вбивці Едварда Теодора Ґейна. У 1957 році безслідно зникла Берніс Ворден. Її син побачив у порожньому домі кривавий слід та зім'ятий чек на ім'я Еда Ґейна. Хлопець звернувся до поліції. Коли ж дім маніяка обшукували, то виявили геть понівечене і підвішене на гаку тіло Берніс. Окрім того, поліцейські знайшли у Ґейна цілий гардероб з людської шкіри: дві пари штанів, костюм, жилетку, стілець, оббитий людською шкірою, пасок із жіночих сосків і таріль із черепа. Також у холодильнику було знайдено безліч людських органів, у каструлі, наприклад, лежало серце. Пізніше Ед Ґейн зізнався у вбивстві Берніс Ворден та ще однієї жінки Мері Гоґан. За словами вбивці, решту жінок він викопував із могил, оскільки його "вироби" нагадували йому покійну матір. Ґейн помер у психлікарні 1984 року від зупинки серця.
Алфавітний вбивця
Фільм знятий на основі історії вбивств, скоєних на початку 70-х років у США. Три дівчинки були зґвалтовані і задушені. Справа дістала назву "Алфавітний вбивця" через те, що імена, прізвища, а також міста, в яких були знайдені тіла жертв, починалися з однакових літер. Ім'я вбивці досі не відомо. Головний підозрюваний Деніс Терміні наклав на себе руки через шість тижнів після останнього вбивства. Втім за результатами ДНК-експертизи у 2007 році всі звинувачення з Деніса Терміні були зняті. Жертви вбивці: 11-річна Кармен Колон з міста Черчвіль (в англійській мові прізвище, ім'я та місто починаються з однакових літер), зникла 16 листопада 1971 року, 11-річна Ванда Валкович з Вебстера, зникла 2 квітня 1973 року, 10-річна Мішель Менца з Македона, зникла 29 листопада 1973 року. До слова, ідею для вбивств маніяк міг узяти з роману Агати Крісті "Вбивства за алфавітом" (1936 року).
Бостонський душитель
Бостонський душитель – це американський серійний убивця, який був засуджений довічно за зґвалтування та задушення 13 жінок, хоча насправді кількість жертв варіюється від 15 до 30. З дитинства Альберта де Сальви стає зрозумілим, чому він скоїв ці злочини. Його батько-алкоголік бив дружину і часто приводив додому повій та змушував дітей спостерігати за ними. У 10 років Альберт почав продавати себе за гроші гомосексуалістам. Вже з дитинства хлопчик за настановою батька займався грабіжництвом і, аби уникнути покарання, у 17 років пішов до армії. Своє перше вбивство де Сальва скоїв у 1962 році – задушив 52-літню жінку. Смерть спіткала його у в'язниці – він помер від 16 ножових ударів у серце.
Канібал із Ротенбурга
У 2001 році німець Армін Майвес опублікував в інтернеті оголошення про пошук людини, яка б захотіла, щоб її з'їли. На оголошення відгукнувся мешканець Берліна Юрген Брандес. Він працював програмістом у компанії Siemens AG. На зустрічі в Арміна та Юрга відбувся статевий акт. Це відомо з відео, яке записав канібал. Після чергового заняття сексом Майвес відрізав Брандесу статевий орган. Потому Брандес випив велику дозу алкоголю та болезаспокійливих засобів, і Майвес убив його. М'ясо партнера він зберігав у морозильній камері і споживав його ще протягом декількох місяців. Наступного року пошук добровольців відновився, на оголошення відреагував студент коледжу в Інсбруку, він зателефонував у поліцію. Майвес зізнався в скоєному і заявив, що лише в Німеччині живе більш як 800 людожерів. Також канібал розповів, що в дитинстві на нього дуже сильно вплинула казка братів Грімм "Гензель і Гретель", де відьма намагалася з'їсти хлопчика та його сестру. Зараз Армін Майвес перебуває на довічному ув'язнені. Там він став вегетаріанцем.
Дівчина навпроти
У сюжет фільму покладена реальна історія вбивства Сильвії Лайкенс. 16-річна дівчина померла від тортур і тривалих катувань. Її батьки часто були в роз'їздах на заробітках. В черговий раз вони вирішили попросити сусідку Гертруду Банішевські пригледіти за Сильвією за 20 доларів на тиждень. Через тиждень гроші надійшли сусідці із запізненням. Сильвія піддавалася жорстокому поводженню з боку Банішевські, її дітей Поли і Джона та сусідських підлітків Річарда Хоббса і Коя Хаббарда. Бідолашна померла від внутрішньомозкового крововиливу, шоку та недоїдання. У 1966 Гертруда Банішевські була визнана винною в умисному вбивстві, проте призначену їй раніше смертну кару замінили на довічне ув'язнення. У 1985 році Гертруду звільнили за хорошу поведінку, вона змінила ім'я на Надін ван Фоссан і переїхала жити в Айову, де в 1990 році померла від раку легенів. Пола Банішевські визнала себе винною в заподіянні смерті з необережності і була відпущена. Джон, Річар і Кой відсиділи 2 роки за злочин.
Закляття
У стрічці розповідається про реальний випадок, який стався із відомими американськими дослідниками паранормальних явищ Еда та Лоррейн Ворренів. За цією історією також були зняті фільми "Аннабель" та "Аннабель: зародження". Йдеться про ляльку, яку в 70-х роках жінка подарувала своїй донці на 28-річчя. Згодом Донна і її сусідка по кімнаті Енджи почали помічати дивні речі, які не можна було пояснити: в кімнаті почали самостійно відкриватися і закриватися вікна і двері, а лялька сама переміщалася з місця на місце. Також дівчата знаходили записки, в яких просили про якусь допомогу. Донна та Енджи думали, що це якийсь студентський жарт, втім згодом зрозуміли, що лялька жива і всі ці речі пов'язані з нею. Ед та Лоррейн Воррени прийшли на допомогу дівчатам і розповіли, що в ляльку вселився дух її колишньої власниці – покійної семирічної дівчинки Аннабель. Аби вивести злого духа, дослідники покликали священика для проведення екзорцизму. Зараз лялька перебуває в "Музеї окультизму Ворренів" під скляною вітриною з написом: "Увага: відкривати категорично забороняється". За словами дослідників, лялька і зараз виявляє свою активність.
Монстр
Історія фільму розповідає про повію Ейлін Ворнос, серійну вбивцю, яка стала другою після Лавінії Фішер жінкою-маніяком у США. Пострілами впритул вона вбила сімох чоловіків. Ейлін стверджувала, що це був самозахист, адже ті намагалися її зґвалтувати. Всі вони були самотніми автоводіям середнього віку (останній навіть похилого віку), які погодилися підвезти Ейлін. Їхні машини залишалися в лісі. Знаряддя вбивства – пістолет 22 калібру, з якого жінка робила щонайменше два постріли в жертву. В деяких випадках вбивця намагалася приховати докази. Ейлін Ворнос була засуджена до смертної кари і страчена 9 жовтня 2002 року.
Дрейф
Творці фільму стверджують, що сценарій був написаний за реальною історією. Компанія молодих людей поїхала кататися на яхті. Посеред моря вони вирішили зупинитися і поплавати. І тільки коли всі дівчата та хлопці опинилися у воді, вони зрозуміли, що забули опустити трап. Ніхто тепер не може вилізти на яхту, і починається боротьба за виживання. Вони пробують дострибнути до борта, відштовхуючись від води, намагаються встати на надувну іграшку, але вона занадто слизька і швидко здувається, американський прапор, що розвівається на кормі, виявився неміцним і не утримує людину. Вони стягують куртку в воду, але не встигають зловити телефон і той падає у воду, намагаються подати сигнал яхті, що пропливає повз, але її пасажири не розуміють тяжкого становища і просто махають їм руками. З часом одна з дівчат тоне від виснаження, юнак помирає від травми голови, інші намагаються доплисти до берега…
Гейсі
У стрічці йдеться про американського серійного вбивцю Джона Вейна Гейсі. Можливо, саме звідси Стівен Кінг взяв ідею до книги "Воно" про вбивцю-клоуна. Протягом 1972-1978 років Джон зґвалтував і вбив близько 33 хлопців-підлітків. Їхні тіла він хоронив у підвалі власного будинку і залишав собі від них щось на пам'ять. Джон Гесі мав власний будівельний бізнес, а клоуном працював на громадських засадах. Користуючись поважним становищем, він заманював до себе юнаків, а потому жорстоко вбивав. Спочатку пригощав їх алкоголем або наркотиками, потім заковував у наручники і протягом певного часу чинив сексуальне насильство над ними. Після цього Гейсі, як правило, душив своїх жертв, інколи вбивав - ножем чи з пістолету. Джона Гейсі засудили до страти. Вирок виконали 10 травня 1994 року. Перед смертельною ін'єкцією останніми словами вбивці було: "Поцілуйте мене в дупу!"
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
